|
А я шукав (Вірш. Ольга Лазарук)А я шукав... Кудись поділась радість Обняла неміч з голови до п’ят. Ті, хто любив, уже не помічають. Ті, хто радів, похнюплені сидять. А я страждав... Ось брат, що через нього Мене Господь так гарно наставляв, Ледь привітався. Не сказав нічого. Пішов собі... А я його чекав! Я хвилювався... Сутужно з грошима – Ти ж, Господи, когось мені пошлеш. Он у Дмитра четверта вже машина! Ну-ну, браток... Що сієш, те й пожнеш! Упало серце десь у самі п’яти – Бодай би я туди не повертав! Так поступати!... А іще диякон... Таку недавно проповідь читав! «Хоч в тій сестрі я Господа побачу: Роки у вірі і такі дари... Але хіба це християнська вдача – Так носа задирати догори? Ні! Я, звичайно, не суджу нікого... Господь! Ти Сам все бачиш з висоти!» – «Звичайно, бачу – ось росте розлого В твоєму серці корінь гіркоти. Не називай, мовляв, прийшло прозріння – Он ті і ті прямують не туди. Не Я в тобі посіяв це насіння. Ти знаєш хоч, які цього плоди? Якби в цю мить закінчилась дорога У твоїй книзі ангел б написав: «Шукав свого. Судив раба чужого. Любові і покірності не мав». Ольга ЛАЗАРУК Газета «Християнин» 02(54)2014 |
| © 2008-2020 |