Така її доля

Доля – чарівна музика душі, ніжне слово. Як багато в ньому захованого, таємниць, тривог, радості і розчарувань! Скільки раз вона закликала нас задуматись, зупинитись, змінитись. Змушувала людину плакати і посміхатись. І це не просто так. Не просто... Бо про долю людини дбає Бог. Проходять тисячоліття, спливають роки нашого земного життя, мільярди людей народжуються і покидають цю грішну землю, та про кожного знає Господь... І Йому не байдужа доля людини. Йому болить, коли людина спотикається, падає та помирає... без Христа. І Божа Любов шукає нас та стукає в наші серця.

Блаженна людина, яка пізнала Господа і стала на путь правди та істини. Та не знала тоді цього маленька Марічка. Не знала дитина, що з Господом життя краще, що з Богом біда не біда, та й зима з Ісусом швидше проходить і серденько не так болить. Не знала... Тому сиділа й журилася, що нема хліба дома, нема тепла в хаті, бо хто їм дрова нарубає? Брати в інтернаті, сестра заміж вийшла за світського, тата теж нема. Нема... Забрали. Тоді всіх забирали – в Сибір. Казала мама, що то час такий, а люди, що доля в Анни така – тяжка. А хіба буває доля легка або важка? Певно буває, раз так каже тітка Катруся. А їй можна довіряти: вона голод та й війну пережила. Думала так собі дівчинка, думала, та й пішла до хати.

Хата була старенька. В мами їх було семеро, чоловіка не було – забрали. Жити й справді було не просто і не того, що час такий був, а тому, що людські плітки покою не давали. Та якби там не було, а жити треба.

Йшов час. Марічці виповнилось 15 років – можна йти на роботу. І вона пішла – працювати на хлібозавод. Важко було, але мамі поміч, на столі завжди був хліб. Там познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Далі почалося інше життя. Здавалося все мало б йти до кращого, але ворог не спить. І як результат – 10 років подружнього життя, двоє дітей, а сім’я зруйнована. Розлучення і нові нестатки змусили перебратися молоду жінку на Північ. Стала працювати, вийшла вдруге заміж. Ніби все стало на свої місця, але спогади про Батьківщину, мрії про свій вишневий садок не давали бажаної насолоди. І Марія – вертається додому, щоб збудувати свою хату. Нелегко це – працювати, будувати дім, виховувати дітей, тим більше, коли підтримки вона ніякої не мала. Чоловік не завжди розділяв її погляди й початок нової хвороби дав поштовх тому, що сім’я знову розпалася. Діти не раз бачили маму сумною. Життя наклало свій відбиток на очі. І в темних, чорних очах інколи читалося: «Чому так, Господи?»

Марія любила Бога, по-своєму. Вдома завжди святкувалося Різдво, Пасха, та інші свята з церковного календаря. Та не завжди вдавалося дякувати. Далеко не кожний зможе подякувати Богу за те, що було, є і буде. І в неї не завжди виходило. Тому інколи з’являлася образа: на дітей, на хворобу, яка прикула її до ліжка. Може то й не образа, а сум за пройденим життям, яке не принесло радості для душі. Ще й дочка з онукою змінили віру – в штунди пішли. Не розуміла жінка, що то Бог ввійшов в її дім і почав вирівнювати стежину її долі та направляти до Вічного Життя. Стала Марія частіше молитися, вчилася виливати Господу свій біль і в Ньому шукати спокій для втомленого серця. Тому не раз, коли онука закінчувала читати Священне Писання, вона просила: «Почитай, дитинко ще трішки». Спливав час, догорало життя, як свічка. І вже в лікарні донька, тримаючи маму за руку, казала: «Мамо, треба покаятись!» Мама ж відвертаючи голову до подушки, казала, що нічим не згрішила. Але спасіння – велика таємниця. І молитви Церкви та рідних були почуті перед Богом. Господь знає, як говорити з людським серцем. І Марія, набравши повні груди повітря, промовила: «Прости мені, Господи, прости!» І чудо! Легка посмішка торкнулась стомленого лиця, і спасенна Богом жінка на очах у доньки відійшла у Вічність. Дивний Ти, Господи! Так, було сумно і сльози котилися з очей, бо не стало мами, але серце, ніби засяяло тихою радістю, від однієї думки, що мама зустрінеться з Господом на небесах.

Така її доля... Така, мій друже. Нелегка, але так дивно змінена любим Спасом. А твоя доля, яка вона? Кому ти довірив її? Дай відповідь в своєму серці, схились перед Ісусом – і Він подарує тобі нове життя, наповнене любов’ю і святим миром, котрого цей світ тобі не дасть. Спіши до Нього, поки є ще час, спіши!

(Підготувала Анна Ямінова)

Газета «Християнин» 02(35)2010